Що робити, якщо очікування не виправдовуються?

Невиправдані очікування, нездійснені мрії, нереалізовані плани – як із цим бути?
Нам часто здається, що очікування – це погано, а розчаровуватися небезпечно для спокійного життя. Багато хто думає, що шлях до щастя – це не мати очікувань, розчарувань і нічого не хотіти від життя.
Це неможливо.

Якщо б ми жили, нічого не очікуючи, енергії для життя у нас би не було. Але існують способи, якими ми цю енергію відбираємо у себе. Один із таких способів – це впадати у безсилля кожного разу, коли очікування не виправдовуються.

ДЕ НАША ЕНЕРГІЯ?

У очікувань, як і у почуттів, немає власної енергії. Очікування – це певна концепція, і всі вони живляться потребами. Але замість того, щоб усвідомлювати свої потреби, ми усвідомлюємо свої очікування. І це шлях до розчарувань, але розчаровуватися якісно ми теж не вміємо. І отримуємо глухий кут, винним у якому називаємо очікування.

Коли реальність не відповідає нашим очікуванням, ми поранені, це логічно. Але в цьому місці існує також спокуса все знецінити – і очікування, і потреби. Що найчастіше звучить у головах, коли щось іде не так, як хотілося? «Не сильно й хотілося! Ну ні, так ні! Ну й не треба!». Так, цими словами ми найчастіше «заспокоюємо» себе і… відбираємо енергію з життя. Бо енергія – у потребах, а та потреба, що стояла за очікуваннями, залишилася. Жодної цінності в очікуваннях немає, але вона є в потребах. І з цим потрібно розбиратися в першу чергу.

ЯК РОЗБИРАТИСЯ?

Коли ви бачите, що реальність не відповідає очікуванням, ви опиняєтесь у стані, який називається фрустрацією. У стані фрустрації у вас виникає багато почуттів, більшість із яких ви ігноруєте так само, як і саму потребу.
Замість концептуальних очікувань з’являються ще більш концептуальні безсилля, безпорадність і безнадійність – вони, мовляв, повинні з’являтися, коли щось йде не так, чи не так? Не обов’язково. Можуть не з’являтися. Вихід із цього – зупинитися у стані фрустрації і запитати себе про інші почуття, які є. Поки ви називаєте лише безсилля, безпорадність і безнадійність, ви не помічаєте інших почуттів. А поки ви не помічаєте нових почуттів, вам незрозуміла й потреба, яка у вас є.
Концептуальний вихід із нездійснених очікувань – це знецінення. Коли ви говорите, що вам і не дуже це було потрібно.

Розчарування – це шлях до усвідомлення того, що конкретно вам потрібно і як це можна отримати іншим способом. Тоді з’являється інтерес – а як задовольнити свою потребу визнання, наприклад, з іншими людьми? Або як цю потребу задовольнити з цією ж людиною, але висловивши про це інакше?
Якщо раніше енергія потреби витрачалася на створення очікувань, то зараз вона витрачається на ампутацію потреби, яка стоїть за ними. Не робіть так. Тому як тільки ви відчуваєте безсилля від нездійснених очікувань, зупиніться і запитайте себе:

• Які почуття я усвідомлюю?
• До кого ці почуття належать?
• Яка потреба лежить в основі?
• Як задовольнити цю потребу з цією людиною? Або якщо я не можу з цією людиною, то як задовольнити її з іншими людьми?

З одного боку, при такому підході життя ускладнюється. З іншого боку, з’являються ресурси, щоб не залишатися у станах безсилля і безпорадності, і не позбавляти себе власних потреб. Енергія повертається.

Очікування – найбезглуздіша річ у житті. І найнеподоланішa. Очікування були, є і будуть. Інше питання – як ви з ними поводитиметеся. Очікування натякають на наявність якоїсь потреби, але все інше ви повинні робити самі – шукати потребу, здобувати власну енергію, а не ігнорувати очікування, розчарування і все, що йде не так у вашому житті.